Котушковий магнітофон Studer A810

Studer A810 – один з найвідоміших професійних котушкових магнітофонів, модель, що набула у вісімдесяті роки поширення у багатьох студіях звукозапису, а пізніше стала культовою серед аудіофілів.

Коротка довідка про модель така – презентація Studer A810 відбулася у 1980 році, а серійний випуск бобінника стартував через два роки. До 1989 року зі складальної лінії зійшли кілька тисяч апаратів, далі виробництво було згорнуто (модель поетапно замістили Studer A807, зібраний на спрощеній механічній платформі, але більш просунутий в частині електронної начинки, і мастодонт Studer A820). Спочатку Studer A810 був орієнтований на невеликі (саме невеликі) студії звукозапису: звідси і можливість настільної (як горизонтальної, так і вертикальної) установки та монтажу в 19” стійці. Пристрій відтворює та пише на магнітну стрічку шириною 6,3 мм (1/4") у форматі стерео (дві доріжки) та підтримує швидкості відтворення 9,5, 19 та 38 см за секунду.

Studer не був би Studer'ом, якби не застосував у цьому котушковому магнітофоні безліч інновацій. Що ж, для вісімдесятих років ХХ століття модель і справді вийшла приголомшливою щодо технологічних нововведень: транспортний механізм бобінника використовує сервопривід; управління тонвалом здійснюється мікропроцесом, не забуто і кварцова стабілізація. Стандарти еквалізації – CCIR/NAB. Studer A810 може працювати з котушками діаметром до 10,5" (26,5 см), має симетричні входи та виходи (XLR) і оснащується 6,3 мм джеком для підключення навушників. Модульна конструкція дозволяє швидко виробляти заміну основних плат, а прецизійний транспортний механізм з чотирма роликами гарантує дбайливе поводження зі стрічкою Не можна не відзначити і розкішний корпус пристрою – з жорстким каркасом та литими боковинами (на яких можна встановити декоративні накладки з ручками для перенесення, що і зроблено в нашій моделі). детальне калібрування саунду, не забута і опція шинної інтеграції через послідовний порт підключення, а опціональний цифровий пульт ДК (у нашій комплектації відсутня) дозволяє виконувати з бобінником безліч операцій, важить пристрій дуже солідно (31 кг), так що транспортувати Studer A810 необхідно тільки удвох.

Головним моментом, який дозволить отримати задоволення від прослуховування, звичайно, стануть записи на магнітній стрічці. Якщо ви купуватимете їх у фірм, що добре зарекомендували себе, ніяких розчарувань не буде. Прямі ліцензійні копії з майстер-стрічок забезпечують еталонну якість відтворення, що не залишає каменя на камені від будь-яких інших форматів. Дводоріжкова стрічка в «студійному» поданні на швидкості 38 см/с демонструє таку кількість музичної інформації, що стає страшно, від розуміння того, скільки всього було втрачено на всіх минулих прослуховуваннях відомих композицій.

Як тільки ви перевірите налаштування бобінника (вже згадали, що таку процедуру краще повторити після транспортування, запросивши майстра) і встановіть його, необхідно лише підключити кабелі. У випадку, якщо ваш попередній підсилювач має лише несиметричні входи RCA, будуть потрібні перехідники XLR/RCA. При експлуатації приладу доведеться звикнути до поводження з NAB-адаптерами, котушками або «млинцями» - головною складністю спочатку стане закріплення стрічки на іншій котушці після перемотування - потрібно оволодіти деякою спритністю пальців, щоб «хвостик» магнітної стрічки не зіскакував в процесі повороту . Але, се ляві, аналоговий звук не терпить суєти.

При прослуховуванні відразу звертає на себе увагу скажена динаміка запису на магнітній стрічці. Широка (6,3 мм) "смуга" на швидкості 38 см/с дозволяє передати таку кількість музичної інформації, що голова йде кругом. Відомі композиції одержують і обсяг, і фактуру, і рельєф, формуючи абсолютно реалістичний звук, пружний, чіткий та зібраний. Сплески, вірніше навіть «вибухи» музичної енергії дозволяють досягти неймовірного ефекту залучення, а загальна злитість, безшовність і «шовковистість» подачі є додатковим вау-фактором.

Послухавши один раз хороший запис на стрічці, шляху назад не буде – стає зрозуміло, що інші формати (навіть горезвісні першопреси на вінілі) є лише «блідим відображенням чужого кохання», подібністю до оригіналу, в якому частину деталей втрачено. У цьому ключі безглуздо обговорювати «достовірність тембрів» або діамант – той вал інформації, що обрушується на слухача з професійного студійного способу відтворення, дозволяє забути про препарування музики на складові та просто поринути в магію саунду.